Хороший простір не нав’язує сценарій життя – він дозволяє власнику створити свій
Нещодавно я переглядала свої старі публікації про нерухомість і впіймала себе на думці, що ще зовсім недавно сама дивилася на квартири досить стереотипно. Трикімнатна – для родини з дитиною. Чотирикімнатна – для великої родини.
Я так і писала, і тоді це здавалося абсолютно природним. Але ринок змусив мене переглянути власні уявлення про житло. І, мабуть, це найцінніше на сьогодні, чого мене навчила робота з нерухомістю.
Найкраще це видно на прикладі приватних будинків. П’ятнадцять років тому великі будинки були символом успіху. Будували 250-300 квадратних метрів, іноді й більше. Велика площа сама по собі вважалася перевагою. Майже ніхто не замислювався, чи справді весь цей простір буде потрібний у повсякденному житті. Далі…
Там, де почалася моя історія
Напевно, я не зовсім об’єктивна. Павлове Поле для мене – не просто район Харкова. Тут пройшли моє дитинство і юність. Тут були дороги до школи, перші самостійні прогулянки, зустрічі з друзями, перші закоханості. Тут залишилася така кількість спогадів, що іноді здається: варто лише звернути на знайому вулицю – і вони самі виходять назустріч.
Доречі, я ще пам’ятаю кафе “Зустріч” таким, яким його пам’ятають лише ті, чиє дитинство минуло на Павловому Полі.
Пам’ятаю величезні черги до кінотеатру им. Довженка на “Генералів піщаних кар’єрів”… Далі
Часом одна квартира може розповісти про ринок більше, ніж сотня оголошень
Я завершувала аналітичний звіт про визначення ринкової вартості трикімнатної квартири на Павловому Полі. На першый погляд, нічого незвичайного: аналоги, коригування, розрахунки, таблиці….Була просто робота, яку більшість людей навряд чи назве захопливою. Ну, може щось трохи тремтіло глибоко у душі, бо в цьому районі пройшли мої дитинство і юність.
Хоча… після кількох годин у таблицях починаєш розмовляти з квадратними метрами майже як із живими. Добре, що вони поки що не відповідають. Спочатку мені здалося, що одна деталь випадкова. Потім відкрила ще один аналог. Потім ще один. І нарешті зрозуміла, що випадковості, схоже, закінчилися. Далі…
Що означає “продати нерухомість”?
Від консультації до консультації, в телефлнних перемовинах і листуванні щоразу отримую підтверження тезісу: більшість із потенційних продавців відповідає на це питання майже однаково:
– Розмістити оголошення
– Зробити гарні фотографії
– Визначити ціну.
Частка додає “Звернутися до рієлтора”. Можливо, навіть до кількох, щоб більше людей рекламували квартиру. Далі…
Коли очікувань більше, ніж угод
Останні місяці харківський ринок нерухомості викликає в мене дивне відчуття. З одного боку, грошей на ринку начебто має ставати більше. Сертифікати продовжують видаватися. Ще зовсім недавно їх поява майже автоматично означала швидку угоду: покупець отримував фінансування за кілька днів або тиждень, починав активно шукати квартиру, а продавці розуміли, що часу на роздуми небагато.
Паралельно багато хто чекав на житлові ваучери для ВПО. Розмов про них було стільки, що поступово виникло відчуття неминучої нової хвилі попиту. Здавалося, що на ринок ось-ось вийде велика кількість покупців. Далі…..
Про новобудови економ-сегменту
У 2019–2021 роках по Пташку в Житлобуді-1 займали черги з ночі. Квартири скуповували поверхами й блоками. Тоді багато хто заходив у цей ЖК як в інвестицію: взяти на старті, доробити ремонт, потім продати або здати.
Після 2022 року ринок сильно змінився. І Пташка це дуже добре показує. Зараз значно краще продаються квартири, де можна просто заїхати й жити. Не тому, що люди раптом перестали хотіти “зробити під себе”. Просто в багатьох уже немає ресурсу ще на один великий ремонт. І справа не тільки в грошах. Далі…
Квартири в будівельному стані. Чи варто?
Останнім часом я все частіше бачу одну й ту саму реакцію на квартири в будівельному стані. Люди заходять, дивляться навколо, і замість “вау” починають рахувати в голові:
– скільки ще потрібно грошей;
– де шукати майстрів;
– скільки це займе часу.
І чи вистачить сил та ГРОШЕЙ усе це довести до кінця.
Особливо зараз.
Бо якщо чесно, ремонт у великій квартирі – це вже давно не “приємні клопоти”. Це окремий шмат життя, іноді дуже виснажливий. Тому я добре розумію людей, які дивляться на бетон і кажуть: “Ми боїмося не потягнути.” І я розумію, – справа тут навіть не тільки в грошах. Далі…